Світанок пробива,

іщє панує тиша,

і першії слова

очікують на нас.

Північнії дива

зникають в прірву, лише,

на півневі співа,

прийде ранковий час.

Скоцюрбився вампір

від неба просвітління,

з кладовища  у ліс

прошкандибав відьмак.

За ним на пару біс,

ну а за бісом  тінню,

затискуючі ніс,

шкульгає вурдалак.

Щє сонце не зійшло,

пташине щєбетання

не     розірвало    ніч

в повтрітрі та кущах,

але ж до всіх дійшло,

прийшов світанок ранній,

а з ним,  і,  певна річ,

нічний відходить жах.

Іще не майорить

проміннями світання,

сповна не відійшов

передранковий дрім.

Я  відчуваю  мить

довкілля привітання,

шо новий день прийшов

з  надіями,  окрім

найліпшого в житті

і певного бажання -

дістати  накінець

одужання  і  знов,

в життєвому путі

отримать на останнє,

як гідний фахівець,

останнюю   любов.